Завантаження. Будь ласка, почекайте...
|
Навігація
Наше опитування
Які інформаційні топіки, по-вашому, недостатньо висвітлені в мережі Internet?
| Пошук
2 серпня 2009
Прагнення пізнати навколишній світ і головні закономірності, які ним керують, завжди було суттєвим елементом розвитку людини. Простір, в якому перебуває Земля та інші небесні тіла, тлумачили по-різному і охарактеризовували різними термінами. Проте з найдавніших часів здебільшого фігурував і остаточно утвердився один – “космос”. Модель космосу-всесвіту, перший ніж дійти до її теперішнього вигляду, неодноразово змінювалася. Вона постійно знаходила своє відображення як у науковій, так і в гуманітарній суспільних традиціях. Остання пов`язана, насамперед, з творами мистецтва – численними ілюстраціями, картинами, скульптурами, настінними розписами, іконами тощо. Досвід їх створення і спосіб відображення в них основних космологічних понять не зазнали ще належного узагальнення і, що найважливіше, вивчення. Саме цей факт став одним з визначальних для формування актуальності теми дослідження. Другим важливим фактором актуальності став нинішній стан вивчення і науково-теоретичної розробки проблематики даного дослідження. Насамперед, йдеться про явно недостатню увагу щодо сакрального аспекту поняття “космос” у науковому середовищі країн недавнього “соціалістичного табору”. Основними залишаються історичні теоретичні джерела, а також окремі праці західноєвропейських авторів. Значний внесок центральноєвропейського мистецтва і мистецтвознавства потребує окремої уваги і саме тому низка використаних нами праць вперше вводиться у науковий обіг, про що йдеться у першому розділі дисертації. Мета роботи – проаналізувати причини і характер змін іконографії космосу в європейському образотворчому мистецтві до ХVІІІ ст. Для вирішення мети було поставлено наступні основні завдання: - встановити міру відповідності художнього образу космосу його трактуванням в античній астрономії і філософії; - показати суть зміни уявлень про космос в ранньохристиянському мистецтві; - окреслити хронологічні межі побутування усталеного образу космосу у християнській іконографії; - виявити ваємозв`язки іконографії космосу з наукою в період ренесансу і барокко; - порівняти іконографічне зображення космосу в західній та східній традиціях; - виявити причини зменшення кількості зображень космосу в європейському мистецтві ХVІІ – ХVІІІ ст.; - встановити зв`язок між науковими ідеями безкінечності космосу і стилістичними змінами в мистецтві в період класицизму. Об`єктом дослідження є найхарактерніші художні твори, виконані в різних техніках і жанрах, які піднімали в європейському образотворчому мистецтві космографічну тематику. Предметом дослідження стали процеси становлення і розвитку космологічних тем і образів в європейському образотворчому мистецтві від раннього християнства до ХVІІІ ст. Хронологічні рамки дослідження окреслені, з одного боку, періодом зародження християнства і характеристикою основних його джерел, з іншого – потребою аналізу і висвітлення процесу різкого падіння космографічних мотивів у період класицизму. Тому загальна хронологія дослідження є доволі широкою – від ІІІ до ХVІІІ ст., тобто від періоду зародження і швидкого розвитку до різкого зменшення інтересу щодо космологічних тем і мотивів. Доцільність такої значної хронології базується на виборі окремих артефактів з кожного періоду, які разом з тим, дають достатньо повний загальний погляд на досліджувані проблеми і висвітлення динаміки тривалого космографічного процесу. Територіальні межі дослідження визначає необхідність синтезу локальних іконографічних традицій у контексті зародження і розвитку основних центрів європейської культури. Тому в поле нашого зору включені найхарактерніші мистецькі твори, приналежні до провідних європейських центрів мистецтва. Закономірно, що особливу увагу ми приділили мистецтву культур і народів, які формувалися в межах басейну Середземного моря. Наукова новизна роботи базується на тому, що вона трактує історію мистецтва як науку, яка дозволяє синтезувати розвиток ідеї та уяви, розглядає її як частину інтердисциплінарної антропології культури. Практичне значення роботи полягає у можливості використання її результатів для подальших наукових досліджень, розробок спеціальних навчальних курсів і окремих лекцій у навчальних закладах, а також в музейній практиці. Опрацьований теоретичний та ілюстративний матеріал може стати основою монографічного видання чи альбому. Апробація дисертаціїі здійснювалася на засіданнях Вченої ради Лодзького університету і кафедри історії та теорії мистецтва Львівської академії мистецтв. Її основні положення виголошені у доповідях і тезах на наукових конференціях, зокрема: „Miкdzy milosc№ a grawitaci№. Artystyczne wizje wszechswiata” (конференція “Dialog sztuki dawnej i wspoуіczesnej”, Јуdџ, 1996); “Про причин популярності поняття sacrum у польскому мистецтві” (конференція “Мистецтво та його переміни в центрально – східній Європі після падіння тоталітаризму”, Лодзь-Львів, 1997); “Wpіyw ikonografii chrzescijaсskiej na sztukк XX wieku” (конференція ”Inspiracje chrzescijaсskie w kulturze Europy”, Јуdџ, 1999). Автором опубліковано сім статей у фахових наукових виданнях України і Польщі, які містять основні положення і результати дослідження. Структура роботи. Дисертація, загальним обсягом 191 друк. ст., складається з вступу, чотирьох розділів, висновків, переліку використаної літератури і дотатків у вигляді ілюстрацій. Основний зміст дисертації. У вступі обгрунтовується актуальність теми дослідження, визначається його мета і головні завдання, хронологічні і територіальні межі, наукова новизна і практичне значення. Розділ І. “Аналіз літератури і методика дослідження”. Проблеми уявлень про космос торкається низка класичних праць, автори яких ставили за головну мету узагальнення і всебічне осмислення великого доробку європейської науки і філософії. Серед них виділяємо дві основні групи: 1) дослідження в ділянці космології, астрономії та інших окремих галузей наукових знань; 2) дослідження у сфері перманентного конфлікту між знанням і вірою, який став своєрідним рушієм в історії науки. Крім того, в окрему групу виділено праці, в яких еволюція уявлень про космос розглядається з точки зору однієї з обраних космологічних категорій. Класичною в цьому відношенні і базовою для багатьох наступних досліджень можна вважати працю “The Great Chain of Being” (Artur O. Lovejoy, 1933). Концентруючи увагу на історії філософської думки, її автор протиставляє модель світу, створену Арістотелем і “заповнену матеріальними тілами”, теорії Ньютона про порожній і безконечний простір. В іншій праці, “From the Closed World to the Infinite Univers” (Alexsander Koyrй, 1957), найважливішою в історії уявлень про космос, виділено зміну старого твердження про світ, який має межі, концепцією про безконечний всесвіт. Таке ж саме значення має праця “The Discarded Image. An Introdaction to Medieval and Renaissance Literature” (Clivs Staples Levis, 1964). 2 серпня 2009
Профілювання й різьблення в українському народному будівництві займають одне з провідних місць у вирішенні дерев’яної архітектурної пластики, несуть емоційно-чуттєвий вплив, формують художню виразність будівлі. Народні майстри-будівничі використовували композиційні прийоми, враховуючи переспективно-візуальні закономірності, для надання дерев’яній споруді неповторного звучання. У результаті архітектурний витвір ставав духовним та матеріальним надбанням українського народу. До кінця XX ст. збереглась незначна частина пам’яток народної сакральної архітектури. Назавжди втрачено безліч шедеврів дерев’яного будівництва, що містять зразки профільованого та різьбленого оздоблення. Причина, що призвела до втрати монументальних будівель, а отже їхнього художнього оздоблення, об’єднує в собі ряд природних, історичних, соціальних та політичних факторів. Вони й сьогодні несуть загрозу для існування пам’яток народного будівництва, а тому виникла гостра необхідність комплексного вивчення важливого мистецького явища в українській дерев’яній сакральній архітектурі, а саме – профілювання та різьблення, що підтверджує актуальність теми. Актуальність дослідження профілювання та різьблення у художній системі оздоблення українського сакрального будівництва обумовлюється переліком основних обставин: – вищезазначені техніки художнього деревообробництва, незважаючи на їх важливі декоративний, естетичний аспекти, не стали предметом усебічного аналізу в мистецтвознавстві; – дослідницькі праці, присвячені дерев’яній церковній архітектурі, здебільшого висвітлювали планувально-просторову структуру об’єкту, надаючи архітектурному оздобленню марґінальних позицій; – проблематика профілювання та різьблення у народному сакральному будівництві залишається невизначеною й недостатньо розглянутою; відсутнє обґрунтування технік художнього деревообробництва, застосованих на конструктивних елементах церков та дзвіниць; – зразки оздоблення архітектурних деталей необхідно розглядати у контексті комплексного творчого підходу в монументальному мистецтві; – оздоблення архітектурних елементів, яке залучено до наукового обігу, не мають належного використання у сучасній будівельній практиці. Зв’язок роботи з науковими програмами виражений у розв’язанні одного із завдань теми «Генезис, історія і теорія сакрального мистецтва українців» (шифр 3.3.4.9), яка виконується відділом народного мистецтва Інституту народознавства НАН України згідно постанови бюро Відділення літератури, мови і мистецтвознавства НАН України. Специфіка теми полягає в обґрунтуванні ролі технік профілювання й різьблення у художній системі оздоблення архітектурних елементів дерев’яного храмобудівництва як провідних. Розгляд зазначеного явища акцентується на екстер’єрному вирішенні сакральних будівель. В інтер’єрі церков увага надається окремим конструктивно-декоративним елементам: аркам-вирізам, парапетам й кронштейнам хорів, платвам-карнизам, розпорам склепінь (при наявності оздоблення). Мета роботи – визначити художні особливості профілювання і різьблення дерев’яних церков та дзвіниць у процесі розвитку традиційного архітектурного декору. Відповідно до поставленої мети окреслені такі завдання: – виявити історичні, природньо-географічні та естетичні передумови виникнення декору в дерев’яному сакральному будівництві, визначити соціально-економічні та культурні умови розвитку архітектурного оздоблення XVII – 30 рр. XX ст., опираючись на археологічні, історичні, літературні джерела; – проаналізувати розвиток творчих процесів у декоруванні за регіональним поділом, їх спільні ознаки та відмінності; – розглянути технологічні прийоми народного будівництва, важливі в архітектурній пластиці; – розробити типологію профільованих та різьблених деталей східнокарпатських дерев’яних церков і дзвіниць, визначити особливості та місце розташування (топографію) оздоблення, дослідити художній зміст форм й орнаментів, їх композиційне вирішення у системі декорування; – залучити в науковий обіг досі недосліджені та неопубліковані зразки профілювання і різьблення архітектурних елементів дерев’яного сакрального будівництва Українських Карпат. Предметом дослідження є профілювання та різьблення тектонічно-декоративних елементів у дерев’яних церквах і дзвіницях Українських Карпат XVII – першої третини XX ст. 2 серпня 2009
Яскравою постаттю в літопис української науки увійшов академік Олекса Петрович Новицький, автор цілого ряду оригінальних праць, один із керівників краєзнавчого і пам’ятко¬охоронного руху, послідовний поборник розвитку вітчизняного музейництва. Навіть в умовах шовіністичної політики в період Російської імперії, реального обмеження інтелектуальної свободи в процесі формування тоталітарної системи він доклав чимало особистих зусиль для осмислення і популяризації унікальної за своїм змістом спадщини, виробленої талантом і розумом минулих поколінь. Академік О.П.Новицький зумів сказати своє вагоме слово в розробці проблем давньоруського мистецтва, визначити і охарактеризувати основні етапи національної художньої культури наступних століть, закласти наукові основи шевченкознавства, розробити нові підходи і шляхи їх реалізації у пам’яткознавстві і музеєзнавстві. З погляду на це, дослідження найрізноманітніших аспектів діяльності академіка О.П.Новицького, опрацювання на сучасному рівні результатів його багаторічного пошуку має виняткове як наукове, так і практичне значення. У своєму кінцевому результаті воно відкриє можливість відтворення маловідомих сторінок науки і культури, висвітлення механізму функціонування ряду структурних і неструктурних підрозділів Всеукраїнської академії наук, культурно-освітніх закладів, громадських організацій, дозволить виробити конкретні рекомендації щодо застосування кращого досвіду, набутого в кінці ХІХ - першій третині ХХ ст. в умовах державної незалежності України. Предметом дослідження дисертації є наукова спадщина академіка О.П.Новицького, його діяльність на теренах краєзнавства, музеєзнавства, пам’яткознавства. Тому спеціально розглядатимуться пам’яткознавча та пам’яткоохоронна діяльність ученого до обрання дійсним членом ВУАН та зусилля О.П.Новицького по дослідженню і збереженню Софії Київської в контексті краєзнавчого і наукового руху в Україні та Росії. Об’єктом дослідження є комплекс проблем, пов’язаних з визначенням внеску академіка О.П.Новицького у вітчизняну науку та практику охорони та студіювання рухомих і нерухомих пам’яток. Хронологічні рамки охоплюють період кінця ХІХ - першої третини ХХ століття – період активної наукової та творчої праці ученого. Стан наукової розробки проблеми. Аналізуючи наявну літературу, можна стверджувати, що останнім часом українська та зарубіжна історіографія поповнилась цілим рядом праць, у яких на основі широкої джерельної бази розкриваються головні віхи життя та діяльності багатьох відомих діячів, які зробили помітний внесок у розвиток української науки і культури. Йдеться, перш за все, про праці В.Афанасьєва, О.Богданова, А.Боткіної, І.Верби, М.Веркаль¬ця, В.Верстюка, В.Вороненко, І.Гирича, Л.Кістерської, Л.Матвеє¬вої, І.Усенка . Характерною їх рисою стало введення в науковий обіг нових документальних матеріалів, відсутність заідеологізованості в оцінці подій і фактів, спроба об’єктивно розібратися в складних і суперечливих тогочасних процесах у науковому і культурному житті України. З цих же міркувань увагу як фахівців, так і широкого загалу привернули також роботи М.Дмитрієва, В.Кравченка, С.Кілієвич, С.Кіржаєва, Д.Макаренка, О.Рубльова, П.Соханя, Г.Стрельського, В.Павловського, Л.Падун-Лук’янової, А.Тру¬бай¬чука, В.Ульяновського, В.Юрчука, які доклали чимало зусиль, щоб повернути українському народові незаслужено забуті імена творців його духовної спадщини, сприяли узагальненню і донесенню до сучасників яскравих прикладів їх подвижницької діяльності, безцінного творчого доробку тощо . Характерною їх рисою стало введення в науковий обіг нових документальних матеріалів, оприлюднення біографічних фактів, які в силу ідеологічних причин невиправдано замовчувались. Нові підходи поступово стали домінуючими і в працях Національної академії наук, яка вже протягом кількох десятиріч традиційно видає бібліографічні збірники, присвячені провідним ученим . Суттєве розширення джерельної бази біографічних досліджень відкрило широкі можливості для видання документальних збірників, спогадів, епістолярної спадщини окремих учених і діячів культури, які до цього часу в силу як об’єктивних, так і суб’єктивних причин були недоступними для дослідників і широкого загалу . Наприклад, щоденники академіка С.О.Єфремо¬ва близько шести десятиріч перебували в архівах радянських спецслужб. Були віднайдені і введені в науковий обіг щоденники і листи А.Ю.Кримського, М.І.Яворського та багатьох інших. У контексті цього слід особливо відзначити праці В.Пристайка та Ю.Шапова¬ла, побудовані на матеріалах колишніх спецслужб. Грунтовне опрацювання останніх дозволило авторам звернутися до тих моментів біографії академіка М.С.Грушевського, які дають всебічне уявлення про цю непересічну особистість, розкривають його діяльність з невідомих досі сторін. Все це дало можливість сучасникам краще уявити духовний світ цієї непересічної постаті, охарактеризувати його найближче оточення, зрозуміти коло його інтересів . Характерно, що біографічний аспект поступово посідає все помітніше місце в узагальнюючих працях, присвячених історії української науки і культури, місцю і ролі інтелігенції в тоталітарній системі, інших аналогічних працях. Звернення до біографічних матеріалів у даному випадку служить не просто ілюстрацією досліджуваних процесів, а і спробою відобразити їх через призму свідомості окремо взятого індивідуума. 2 серпня 2009
Багатство художнього смислу романтичної творчості дозволяє дослідникам відкривати все більш тонкі грані вираження романтичних текстів. У тому числі це неповторні аспекти національного або епохального виявлення романтизму у синкрезисі із реалізмом-натуралізмом та символізмом, котрі історично склалися не діахронно, а синхронно, створюючи змінність домінуючих стильових якостей у вказаній єдності на різних етапах буття мистецтва у ХІХ столітті. Зняття табу з розробок проблем символізму в літературі та в музиці у кінці ХХ сторіччя дозволяє в належній мірі оцінити генезис романтичного образу думок, в якім спостерігається не тільки “дифузія” ознак класицизму-романтизму, як це переконливо показав П. Вульфіус відносно творчості Ф. Шуберта, але і народжуваних напрямків, що опинилися лідерами художнього світу в середині та в кінці минулого століття. Предмет дослідження - стилістична множинність художнього контексту розвитку романтизму, а також усвідомлення у кінці століття органічної причетності Р. Вагнера до висунення символізму у самостійну якість художнього мислення. Це дозволяє переглянути стереотипи стилістичних та художньо-змістовних оцінок творів авторів-романтиків, у тому числі Ф. Шуберта, Р. Шумана, що і здійснюється в межах даного дослідження. Усвідомлення причетності Р. Вагнера до становлення символізму й очевидності символістського оточення Г. Малера сприяє виділенню у творах даних авторів аспектів, які не були предметом вивчення у вітчизняному, а за рядом позицій і в світовому музикознавстві. Зокрема це “мистецтвознавча реабілітація” вокального циклу Вагнера на вірші М. Везендонк, висока художня оцінка котрого гальмувалася естетичними стереотипами, виробленими в остороненні від концепції символістського культу “естетичної тривіальності”, органічності зрощення художніх та позахудожніх компонентів у цілому художньо-естетичної декларації. Ступінь розробленості вказаної проблеми характеризується відсутністю публікацій українською та російською мовами з питань стилістики символізму в музиці вищевказаних авторів. І одночасно вихід “Энциклопедии символизма” в московському виданні, монографічне дослідження І. Юдкіна про німецьку музику ХХ століття, статті М.Черкашиної про німецький романтизм та творчість Вагнера зокрема дозволяють виділити “опорні точки” концепції романтизм – символізм у вокальних творах вищевказаних авторів. Методологічно опорні моменти дослідження визначаються положеннями творчості вчених та музикантів України, а також зарубіжних авторів, котрі історично-закономірно охопили ідею нерозривності розвитку романтизма та символізма на протязі ХІХ сторіччя. В тому числі це творча спрямованість діяльності композитора та педагога Б. Лятошинського, дослідження Л. Сабанєєва, А. Лосєва, Д. Кемпера, Д. Гойови, М. Тараканова, І. Ляшенка, І. Котляревського, О. Маркової та ін., що акцентують взаємодію романтизму та символізму у музиці авторів з репрезентуванням “романтичної епохи”, а також діалектики національного мислення в межах музичних систем. Зв'язок дослідження з науковими програмами, планами, темами визначається тим, що дана робота виконана згідно плану науково-дослідницьких робіт Одеської державної консерваторії , виконана в річищі планів науково-методичних праць кафедри історії музики та музичної етнографії, зокрема міжкафедральної та міжвузівської теми “Українська музика в контексті культури”, також науково-творчої роботи кафедри сольного співу Одеської державної консерваторії. Предмет дослідження визначається теоретичним та аналітично-виконавським аспектами розгляду питань взаємодії символізму та романтизму у творчості вищеназваних німецьких композиторів ХІХ ст. із спеціальним установленням на мовно-музикальні взаємодії, які по-різному вирішуються в традиціях романтизму-реалізму та символізму, а також з опорою на національну традицію риторики-поетики, що формувала художні засоби та символіку вираження в творах названих авторів. Проблема піднесена при звертанні на матеріали праць Г. Адлера, Б. Асаф'єва та його послідовників в Україні та Росії. Також залучені матеріали німецьких авторів, у тому числі В. Дюрра, який створив монографію “Музика й мова”. Матеріалами для аналізу стали вокальні цикли “Зимова путь” Ф. Шуберта, “Любов та життя жінки” Р. Шумана, цикли на тексти М. Везендонк Р. Вагнера, “Чарівний ріг хлопчика” за народними текстами Г. Малера. При розгляді твору Шуберта, досить розробленого у музикознавчих дослідженнях як вітчизняних, так і зарубіжних, висунута на перший план новизна теоретичного осмислення проблеми й багатство інтерпретаційних прочитань музики та тексту. Що стосується твору Р.Шумана, то, крім новизни концепційного ракурсу, тут є важливою розробка виконавських рекомендацій, оскільки твір не часто звучить у концертних умовах. Аналогічна проблема стає при розгляді циклів Вагнера та Малера, саме виконання котрих підготовлене було автором роботи. Відповідно, деталізованість виконавської редакції текста стає предметом музикознавчої характеристики цих творів, достойних зайняти почесне місце у сучасному вітчизняному виконавстві. 2 серпня 2009
Актуальність дослідження. Естетична культура є важливим чинником гуманістичного спрямування виховного процесу, пріоритету в ньому загально-людських і культурно-національних цінностей. Провідну роль у формуванні естетичної культури особистості відіграє мистецтво, зокрема музика, що виступає носієм високих духовних цінностей, засобом творчого розвитку дитини і сприяє розвитку емоційно-почуттєвої сфери, духовному збагаченню особистості. Ефективність впливу музики на дитину залежить від певного рівня її музичної освіченості, музично-слухового досвіду, що досягається як у процесі шкільного навчання, так і шляхом сімейного виховання, залучення дітей до музичного мистецтва в гуртках, об’єднаннях за інтересами, студіях тощо. Формування музично-естетичної культури у сфері дозвілля є однією з актуальних проблем сучасної педагогічної науки і практики. Саме багатогранність музично-естетичної діяльності молодших школярів та різноманітні форми роботи у дозвіллєвому колективі виступають домінантою в музично-виховному процесі і стимулюють розвиток творчої особистості. Свобода вибору виду діяльності та форм спілкування під час занять на дозвіллі забезпечують сприятливі можливості для задоволення інтересів, потреб, нахилів дитини, виявлення індивідуальності, реалізації творчого потенціалу роблять їх привабливими для дітей. Тому при педагогічно доцільній організації та оптимальному доборі методів впливу заняття на дозвіллі можуть стати дійовим чинником формування естетичної культури дітей. Вивчення діяльності культурно-дозвіллєвих та позашкільних установ з формування музично-естетичної культури молодших школярів показало, що вона потребує суттєвого поліпшення. Серед причин недостатньої реалізації їх можливостей у музично-естетичному вихованні молодших школярів має місце нехтування специфічними для дозвіллєвої сфери формами організації та методами виховного впливу, неуважне ставлення до вивчення музично-естетичних потреб та інтересів дітей, до розвитку їхньої активності, творчості, недостатнє науково-методичне забезпечення вихователів. Істотним недоліком є орієнтація на виконавську діяльність дітей. Це веде до обмеженості виховного процесу, не відповідає вимогам суспільства до музично-естетичного виховання дітей. Аналіз наукової літератури дає уявлення про сучасний рівень розробленості проблеми в цілому та окремих її аспектів. Загальнонаукове та теоретичне значення мають філософські праці, в яких розглядається естетична культура особистості в цілісній структурі культури (А.Арнольдов, Ю.Афанасьєв, Е.Баллєр, Т.Домбровська, І.Зязюн, М.Каган, Н.Крилова, Ю.Лукін, В.Межуєв, В.Разумний, О.Семашко, У.Суна, С.Уланова ). Основу для вивчення закономірностей розвитку структурних компонентів естетичної культури особистості становлять психологічні дослідження (Л.Божович, Л.Виготський, О.Костюк, О.Леонтьєв, Є.Назайкінський, С.Рубінштейн, Б.Теплов, П.Якобсон ). Особливий інтерес у межах обраної теми викликають фундаментальні праці з проблем формування особистості засобами музичного мистецтва (О.Апраксіна, Б.Асаф’єв, Н.Ветлугіна, М.Леонтович, М.Лисенко, К.Стеценко, В.Шацька); теоретико-методичні розробки проблем музично-естетичного виховання та особливостей музичного сприймання (Н.Аніщенко, О.Єременко, Л.Коваль, О.Костюк, О.Олексюк, Г.Падалка, О.Ростовський, О.Рудницька, М.Субота, А.Щербо); наукові праці авторів, в яких предметом спеціального дослідження виступають шляхи розвитку музичних та творчих здібностей особистості, розкривається системний підхід до процесу формування музично-естетичної культури учнів (Ю.Алієв, Н.Гузій, Т.Завадська, О.Лобова, Р.Тельчарова, Г.Шостак). Характер дослідження визначив необхідність звернення до наукових робіт, предметом яких стало вивчення особливостей і педагогічних можливостей сфери дозвілля, соціалізації особистості та її творчого розвитоку в умовах культурно-дозвіллєвої діяльності (В.Піча, А.Сасихов, Є.Смірнова, Ю.Стрельцов, Т.Сущенко, Н.Тарасюк, В.Тріодін, Г.Фролова, В.Чепелєв), музично-естетичне виховання підростаючого покоління в процесі дозвіллєвої діяльності (Н.Андрієвська, Б.Брилін, О.Кеєріг, Н.Коваленко, Д.Перчик, В.Петрушин, Л.Целєщева). В той же час теоретичні питання формування музично-естетичної культури дітей в умовах культурно-дозвіллєвої діяльності, зокрема у клубних об’єднаннях, недостатньо розглядались у педагогічній літературі. 1 серпня 2009
Нові містобудівні чинники, які починають формуватись та діяти в Україні, значно впливають на розвиток міських поселень. Особлива інтенсивність цих процесів спостерігається у прикордонних районах Західної України. Поряд з цим, стан досліджень архітектурно-історичної спадщини міст Галичини є вкрай недостатнім для проведення їх реконструкцій чи розбудови. Актуальність теми дисертаційного дослідження зумовлена наступними чинниками: 1 - необхідністю збереження характерних проявів регіональної архітектури; 2 - потребою визначення впливу різних етносів на формування архітектурного середовища галицьких міст, у т.ч. виявлення специфіки архітектурно-просторового укладу єврейських дільниць у містах Галичини; 3 - незадовільним сучасним станом збереження пам`яток архітектури, що у цілому складають міське середовище; 4 - постійно зростаючим інтересом до єврейської культурної спадщини у Західній Європі та її недостатньою дослідженістю в Україні. Для визначення мети та задач дисертаційного дослідження, зазначені чинники слід розглянути окремо. 1. Як відомо з історії, до часу утвердження української державності дослідження з єврейської тематики проводились дуже обмежено. Архітектура єврейських громад комплексно не розглядалася у науковій літературі, обмежуючись традицією вивчення окремих пам`яток архітектури. Тому саме тепер, в умовах незалежності України, стало можливим виявлення та збереження регіонального характеру міст та містечок Галичини. 2. У формуванні архітектурної спадщини України важливу роль відіграли численні іноземні етнічні громади - поляків, німців, євреїв, вірмен, татар, угорців. Відповідно і розвиток розпланувальної структури міста залежав не тільки від його функціонального призначення, а також і від етнічного складу його мешканців. Кожна із націй, яка тривалий час проживала у містах Галичини, внесла вагомий внесок у створення образу галицького міста, впродовж століть створюючи під впливом місцевих традицій свою етнічну містобудівну культуру. У XVII ст. міграція на територію Галичини євреїв, які традиційно були міськими жителями, набрала масового характеру, а традиції їх життєдіяльності суттєво впливали на формування архітектурного середовища тогочасних галицьких міст. Вже наприкінці XVII ст. єврейська громада Галичини стала найбільшою у світі, а у XIX ст. тут було сконцентровано 253 таких громади із відомих 559 в Австро-угорській імперії. 3. XX століття принесло масові руйнування єврейських дільниць. Перша світова війна, окрім загального руйнування середмість, викликала погроми у єврейських дільницях. У міжвоєнний період відбувається відбудова єврейських дільниць із значною втратою їх специфічного середовища. Під час Другої світової війни єврейські дільниці були практично повністю зруйнованими, що призвело до втрати цілого пласту матеріальної культури євреїв, а через функціональну пристосованість навіть збережені пам`ятки зараз на грані зникнення. 4. У 90-тих роках у Західній та Центральній Європі стрімко почала зростати зацікавленість єврейською культурою. В цей час проведено дослідження єврейських поселень, що викликало потоки туризму і відповідно замовлень на проведення реставраційних робіт. Зв`язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана у рамках наукової теми кафедри історії та художніх основ архітектури НУ "ЛП" - "Вивчення архітектурної спадщини та значення художніх дисциплін у формуванні творчого мислення архітектора". Метою дослідження є виявлення характеристик архітектурно-просторового укладу єврейських дільниць у містах Галичини у кінці XVIII - на початку XX століть. 21 липня 2009
Українське народне декоративне мистецтво - це величезний світ духовної і матеріальної спадщини етносу, набуток художніх ідей численних поколінь народу, дорогоцінна скарбниця, що живить сьогодні професійно-мистецьку творчість. Унікальна своєрідність українського народного декоративно-прикладного мистецтва виформувалась під впливом конкретних природних, етнопсихологічних, соціально-історичних, економічних та інших умов. Вона складається із сумарних художніх відмін і внесків багатьох історико-етнокультурних регіонів та територій етнографічних груп. Сьогодні в умовах гострих протиріч між технічними досягненнями людства і низьким рівнем їхньої моральності, що загрожують знищенням антропосфери, особливої ваги набувають екологія природи та екологія культури. Однак у нашій мистецтвознавчій науці ще недостатньо провадяться комплексні синтетичні дослідження народного декоративного мистецтва визначних осередків і регіонів. Переважно вивчають окремі види мистецтва або локальні художні проблеми, але монографічне дослідження декоративного мистецтва певного краю дозволило б з'ясувати закономірності розвитку і згасання ектномистецьких традицій, причинно-наслідкові зв'язки й взаємовпливи. 21 липня 2009
Державні документи орієнтують викладацьку та наукову громадкість на відтворення інтелектуального і духовного потенціалу молоді. В сучасних умовах дефіциту духовності особливо гостро постала проблема вдосконалення роботи педагогічних внзів щодо підвищення рівня підготовки вчителя музики. Їхня професійна діяльність вимагає швидкого орієнтування в новому суспільному середовищі, розвитку творчих здібностей, тонкої чутливості, толерантності, готовності до майбутньої вчительської праці. 21 липня 2009
Проблеми теоретичного моделювання динаміки і стійкості трубчастих систем, що взаємодіють із внутрішніми неоднорідними потоками рідини і газу, виникають у багатьох галузях техніки: на транспорті, в авіаційній і космічній техніці, у нафтовій і газовій промисловості, в енергетиці. За допомогою трубчастих конструкцій є можливість організувати передачу рідинних фракцій корисних копалин на великі відстані, виконати перетворення теплової енергії у механічну енергію стиснутої пари, що рухається, здійснити підйом кускових конкрецій з морського дна та інше. 21 липня 2009
Актуальність теми дисертації полягає у багатоаспектності функціонування уда як феномену національного музичного інструменталізму і, водночас, як сучасного інструменту концертного виконавства. Якщо перша сфера буття уда висвітлена досить широко у різноманітних наукових працях і старовинних трактатах, то сучасна доля уда далеко не вирішена і потребує ретельного вивчення численних питань щодо стабілізації конструктивних особливостей, принципів настроювання, вивчення музично-художніх можливостей і проблем підготовки удистів, які б відповідали сучасним вимогам професійного мистецтва. DNN.SU Дослідження новоі науки |
Користувач
Популярне
Партнеры
Лічильники
|
Просмотров:
Автор: 
Восстановление пароля